четвер, 27 жовтня 2022 р.


 Я дивлюсь на летяче місто,

Затесавшись на звук в ефіри.
І ніколи не буде пізно сказати:
"Я усе ще тебе Люблю!"
Бог тут. У мені і навкруг, поряд.
Горизонт до зорі темнів,
Скільки Вас, грозові світи,
Що показує ковдра-ніч?
На темніючім рубежі, скільки видно -
Розпливчасте сіре море, зірки та небо,
Летять обличчя, події,
Сонце гріє мій ніс лиш для мене? 🙂
Не думаю.
Скільки рідних, щасливих секунд,
Крізь осмислене сито просіявши,
Засвітиться? Скільки зникне?
Сиплеться ніжність.
Так крізь пальці тече зерно,
Із життям, але ще не пророщеним.
Нам подобається вино,
Та воно теплих ран не загоїть,
Скільки бачиш дій в глибину,
А не зовнішніх?
Як давно шепотіла в ногах роса,
Сонце було прекрасним,
Сніг сміявся й кружляв на усміхнену голову?
Невідоме сміється у слід відомому,
Вічністю проростає крізь особистісне,
Вільне рівно настільки,
На скільки зможеш роздивитись, -
Безособистісна, очевидна, всеохоплююча,
Об"єднуюча енергія, проявлені й не проявлені лінії,
Абсолютна й невимушена.
Кришталевий міст - попереду.
Серце горить,
Але хто не розсипатись зміг,
Перш ніж відродитись зсередини?
00.33
09.02.22

Немає коментарів:

Дописати коментар