У небі пропливали баржі, білі кораблі
і білі пишнотілі замки на блакиті літа,
в глибині озер, і маківки найвищих
вартових-дерев, які чуби вмочили в небо...
Посміхалось сонце. Як бездумно
в цей простір вкинув кольори і пензлі,
хмари угорі - глибоко димні, зібрались
бавитися під моїм вікном, а я застиг
на власній кухні, серед зелені та сині,
і посміхаюсь літу в тиші, поклавши в небеса
контрольний пак думок...зловити б їх і скласти,
та вільний вітер рве краї цих хмар-емоцій-відчуттів,
я неба цього збережу хоча б шматок в собі, а з часом
і тобі додам його п"янкого меду неба в чай,
хоча б у піснях та віршах, які в у час дають хоч трішечки,
хоч краплю, та тепла...як глибоко, на почуттях зіграло літо
в ігри, і білі вогкі теплі на повітрі хмари ізгори дивились,
як місто бавив вечір із мостами на плечах...

Немає коментарів:
Дописати коментар