четвер, 3 квітня 2014 р.



Гладить вітер колосок, той муркоче,
із сусідом перегукується,
шелестить-шепоче,
з незлим своїм бажанням до нестримного життя
під цим блакитним небом,
та іншого йому й не треба,
а в руслі висохлих струмків 
жила на сонці лагідна ожина,
ховала під колючою стеблиною
свої дари,
солодко-фіолетові маленькі пухирці
  все грілися та бавились в долонях.
Кругом дзижчали оси,
в очах ряснісли їх тіла-полоси,
півдня спостерігав за їх життям невтомним,
щокою гладив їх,
а все кругом росло, цвіло,
гуділо, шелестіло, рухалось, жило,
і ластівки нестримної крило
дало контраст блакитного, постійного
з швидким, нестримним, чорним...
від лісу запах смол летів соснових,
що розбавляв цей вітер, наче сік...


Немає коментарів:

Дописати коментар