Весь день, - сирі важкі краплини,
ми відбивали разом всі шалені ритми,
всміхались одне одному крізь сиві штори,
я часом на балкон до них виходив,
квітневим вишням квітнучим святковим
передавайте мій та ваш привіти,
скажіть їм, - скоро спрагле літо,
я Вас натрохи лишу,
зникнув в веснянім лісі
сонця захмарений чуб,
нам би побути тут, серед цих
вже розквітлих ківтів,
боліт та озер та лісів Полісся,
яка прохолодна упала тиша,
вологі частоти ранкових пташок,
старезний пухнастий ворсистий мох
і живі та спокійні сосни
та струмки, ще такі холодні,
засинають мої горизонит,
кинеш оком, - мої рідні дитячі озера,
поряд іржаві удалечінь сунуть колії,
повз завод, колись комбікормовий,
що розвалиться з дня на день,
та крізь дощ, крізь хмари, над полем
пробивався червоногарячий промінь,
палав у цю сірість, непереможений,
до самого заходу радував, рідний,
на осоку, на схили, на сухостій відцвілий
схвильований зелено-ряднисто-рясково-теплий вітер
припас для мене чудовий вечір,
спокійно лягла на плечі волога чутлива ніч,
та все не закінчилось, ні!
Усе тільки починається!






